2014.12.23 № 3-191гс14 ВСУ: про визнання права власності ст. 392 ЦК України

розблокування податкових накладних, податковий адвокат, оскарження податкових повідомлень-рішень, АБ "Власова "Вектор", оскарження наказу про перевірку,

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 23 грудня 2014 року

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киевЗа змістом статті 392 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов’язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., Шицького І. Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2012 року у справі N 5011-74/9393-2012 за позовом закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» до дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», третя особа — публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», про визнання права власності, встановила:

У липні 2012 року закрите акціонерне товариство «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» (далі — ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО»), правонаступником якого є приватне акціонерне товариство «УКРГАЗ-ЕНЕРГО», звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (далі — ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України»), правонаступником якої є публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», в якому з урахуванням уточнень просило визнати за ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» право власності на природний газ в об’ємі 4862130,750 тис. куб. м, який зберігається у підземних сховищах газу (далі — ПСГ) ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» згідно з договором зберігання природного газу від 15 березня 2006 року N 116-168-05/55 (далі — договір зберігання) станом на 1 вересня 2012 року, та зобов’язати ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» не чинити перешкод ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» у здійсненні його права власності на природний газ, у тому числі, але не виключно, здійснювати на вимогу ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» відбір із ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» природного газу, що належить ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» на праві власності; здійснювати за письмовими зверненнями ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» передачу природного газу, що належить ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» на праві власності та зберігається в ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», з метою його реалізації третім особам у ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», підписувати акти приймання-передачі природного газу.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» не визнає за ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» права власності на природний газ, що зберігається в ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» згідно з договором зберігання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26 липня 2012 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі — ПАТ «НАК «Нафтогаз України»).

Рішенням господарського суду міста Києва від 27 вересня 2012 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2012 року, позов задоволено частково. Визнано за ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» право власності на природний газ в об’ємі 4862130,750 тис. куб. м, який зберігається в ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» згідно з договором зберігання станом на 1 вересня 2012 року; зобов’язано ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» не чинити перешкод ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» у здійсненні його права власності на природний газ, у тому числі здійснювати на вимогу ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» відбір із ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» природного газу, що належить ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» на праві власності; здійснювати за письмовими зверненнями ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» передачу природного газу, що належить ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» на праві власності та зберігається у ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», з метою його реалізації третім особам у ПСГ ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», підписувати акти приймання-передачі природного газу; вирішено питання щодо стягнення судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 18 грудня 2012 року залишив без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2012 року.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2012 року з підстав, передбачених пунктом 1 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), ПАТ «НАК «Нафтогаз України», посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 392 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) при вирішенні аналогічних судових справ, просить скасувати цю постанову, постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2012 року та рішення господарського суду міста Києва від 27 вересня 2012 року і прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ПАТ «НАК «Нафтогаз України» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 5 серпня 2014 року у справі N 910/21915/13, від 29 жовтня 2014 року у справі N 21/906/75/13-г, від 8 вересня 2010 року у справі N 13/209, від 19 квітня 2011 року у справі N 2/91-10 та від 9 квітня 2012 року у справі N 3/21-271.

Ухвалою від 20 листопада 2014 року Вищий господарський суд України відновив ПАТ «НАК «Нафтогаз України» строк для подання заяви про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 18 грудня 2012 року та допустив до провадження Верховного Суду України господарську справу N 5011-74/9393-2012, зазначивши про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, що вбачається із наданих заявником копій постанов Вищого господарського суду України у справах N 2/91-10 та N 3/21-271.

Водночас, допускаючи справу N 5011-74/9393-2012 до провадження Верховного Суду України, Вищий господарський суд України зауважив, що не вбачається неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах із постанов Вищого господарського суду України від 5 серпня 2014 року у справі N 910/21915/13 та від 29 жовтня 2014 року у справі N 21/906/75/13-г.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 15 березня 2006 року між ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» укладено договір зберігання, за умовами якого ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (зберігач) зобов’язується за плату, протягом строку, встановленого цим договором, зберігати в ПСГ природний газ, у тому числі страховий запас газу, переданий йому ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» (поклажодавець), і повернути останньому у схоронності рівну кількість газу зазначеної в договорі якості, а поклажодавець зобов’язується внести плату за зберігання у встановлені цим договором строки.

Відповідно до пункту 9.1 договору, договір зберігання набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє в частині зберігання газу до 15 квітня 2007 року, а в частині проведення розрахунків за надані зберігачем послуги — до повного виконання поклажодавцем своїх зобов’язань за цим договором.

Додатковою угодою від 26 квітня 2011 року N 5 до договору зберігання продовжено його строк дії до 15 квітня 2012 року.

У пункті 2.12 договору зі змінами, викладеними у розділі 5 додаткової угоди від 23 березня 2007 року N 2 до договору зберігання, зазначено, що сторони зобов’язуються протягом строку дії договору щорічно до 15 травня складати акт про обсяг залишку (невикористаної частини) газу поклажодавця у ПСГ зберігача по завершенні чергового сезону зберігання газу.

Пунктом 2.10 договору зберігання встановлено, що обсяг газу, який передається сторонами при його закачуванні та/або відборі до/із ПСГ у відповідному місяці, оформлюється актом прийому-передачі газу.

Згідно з пунктом 2.11 договору зберігання у разі передачі газу позивачем третій особі у ПСГ відповідача позивач має скласти акт прийому-передачі газу з третьою особою та погодити цей акт із відповідачем.

Між сторонами виник спір щодо обсягів газу, які були закачані та/або відібрані відповідачем на користь позивача за період із 1 жовтня по 31 грудня 2007 року, а також за період із 1 лютого по 30 червня 2008 року.

Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» (поклажодавця) на підставі статті 392 ЦК України та визнання за позивачем права власності на природний газ в спірному об’ємі, який було закачано та/або відібрано відповідачем на користь позивача за спірний період.

У справах N 2/91-10 та N 3/21-271, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції за подібних обставин справи та однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних правових висновків щодо наявності підстав для визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Усуваючи розбіжності у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом наведеної норми права позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.

Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов’язальних відносинах.

Права, у тому числі право власності осіб, які перебувають у зобов’язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов’язального права.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що спір щодо права власності на природний газ виник між позивачем та відповідачем як сторонами договору зберігання.

Проте Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення пред’явленого позову та з обґрунтуванням такого висновку судів попередніх інстанцій правовими підставами (стаття 392 ЦК України), які застосовуються до відносин захисту права власності, залишивши поза увагою ту обставину, що спір виник із договірних відносин між сторонами договору.

Ураховуючи неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, заява ПАТ «НАК «Нафтогаз України» підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 18 грудня 2012 року у справі N 5011-74/9393-2012 — скасуванню.

Зважаючи на те, що відповідно до статей 111 24, 111 25 ГПК України повноваження Верховного Суду України обмежено виключно висновками про правильне (неправильне) застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції, справа підлягає направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 111 16, 111 23, 111 24, 111 25 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 18 грудня 2012 року у справі N 5011-74/9393-2012 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 статті 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак
І. Б. Шицький