2015.01.28 № 6-218цс14 ВСУ: добросовісний набувач

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2015 року м. Київ
 ВАСВідповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у   володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення третейського суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,
  Охрімчук Л.І. Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,
  Сімоненко В.М.,-    

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства “УМК”, товариства з обмеженою відповідальністю “Континент”, треті особи: відділ Державного комітету земельних ресурсів України у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, Дніпропетровська регіональна філія Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру”, Державне підприємство “Дніпропетровський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, Реєстраційна служба Дніпропетровського районного управління юстиції Дніпропетровської області, приватний нотаріус Дніпропетровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області ОСОБА_2, про визнання договорів недійсними, визнання недійсними та скасування державних актів, витребування земельної ділянки та визнання права власності й за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства “УМК” до ОСОБА_1, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю “Континент”, відділ Державного комітету земельних ресурсів України у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області, Дніпропетровська регіональна філія Державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру”, Державне підприємство  “Дніпропетровський  науково-дослідний  та  проектний  інститут  землеустрою”, про визнання договорів міни дійсними, визнання права власності

та визнання особи добросовісним набувачем за заявою товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства “УМК” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2014 року,

встановила:

У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею S га, яка розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області. Рішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації “Левлекс” від 25 вересня 2006 року право власності на зазначену земельну ділянку було визнано за товариством з обмеженою відповідальністю “Континент” (далі – ТОВ “Континент”). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2008 року зазначене рішення третейського суду скасовано, однак 14 січня 2009 року ТОВ “Континент” за договором міни відчужило спірну земельну ділянку товариству з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційному підприємству “УМК” (далі – ТОВ ВКП “УМК”), яке в свою чергу поділило спірну земельну ділянку на чотири частини,  отримавши державні акти на право власності на земельні ділянки.

Посилаючись на те, що такі дії порушують його право власності на земельну ділянку, ОСОБА_1 просив суд скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, що виданий ТОВ “Континент”, і визнати за ним право власності спірну земельну ділянку.

У лютому 2013 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги і просив суд визнати недійсним договір міни земельної ділянки, визнати недійсними та скасувати державні акти на право власності не земельні ділянки, які видані на ім’я ТОВ ВКП “УМК” та ТОВ “Континент”, витребувати земельну ділянку і визнати за ним право власності на цю ділянку.

У грудні 2010 року ТОВ ВКП “УМК” звернулося до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що товариство правомірно набуло право власності на земельну ділянку шляхом укладення договору міни, право власності оформлено відповідно до вимог чинного законодавства; просило суд визнати дійсним укладений договір міни, визнати за ТОВ ВКП “УМК”, як добросовісним набувачем, право власності на спірну земельну ділянку.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Останнім рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено, постановлено: визнати недійсним договір міни земельної ділянки, який укладений 14 січня 2009 року між ТОВ “Континент” та ТОВ ВКП “УМК”; визнати недійсними і скасувати державні акти на право власності на земельні  ділянки загальною площею S га  серії НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5; витребувати у ТОВ ВКП “УМК” на користь ОСОБА_1 спірну  земельну ділянку; визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею S га.

Додатковим рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2014 року в задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ ВКП “УМК” відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ ВКП “УМК” на зазначені судові рішення на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві ТОВ ВКП “УМК” просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2013 року, додаткове рішення цього ж суду від 16 травня 2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2014 року й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм  матеріального права, а саме: частини першої статті 216 та частини першої статті 388 ЦК України.

На підтвердження своїх доводів ТОВ ВКП “УМК” наводить рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року та ухвалу цього ж суду від 28 травня 2014 року.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
від 1 грудня 2014 року справу допущено до провадження у Верховному Суді України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України визнає, що заява ТОВ ВКП “УМК” задоволенню не підлягає з таких підстав.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 17 травня 2002 року на підставі розпорядження голови Дніпропетровської районної державної адміністрації ОСОБА_1 була передана земельна ділянка площею S га, що розташована на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровської області, для ведення сільськогосподарського виробництва. 11 червня 2002 року ОСОБА_1 видано державний акт серії НОМЕР_6  на право приватної  власності  на зазначену земельну ділянку.

25 вересня 2006 року постійно діючий третейський суд при асоціації “Левлекс” ухвалив рішення про припинення права власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку і визнав право власності на зазначену земельну ділянку за ТОВ “Континент”.

На підставі вищевказаного рішення третейського суду 7 лютого 2007 року ТОВ “Континент” було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею S га.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2008 року, яке залишено без змін ухвалою Верховного Суду України від 19 лютого 2009 року, рішення постійно діючого третейського суду при асоціації “Левлекс” від 25 вересня 2006 року скасовано.

Однак, 14 січня 2009 року ТОВ “Континент” уклало з ТОВ ВКП “УМК” договір міни спірної земельної ділянки, а 28 січня 2009 року ТОВ ВКП “УМК” отримало державний акт на право власності на цю земельну ділянку. У квітні 2009 року ТОВ ВКП “УМК” поділило спірну земельну ділянку, площею S га на чотири частини та отримало чотири державні акти на право власності на земельні ділянки.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що ТОВ “Континент” набуло право власності на земельну ділянку на підставі рішення третейського суду, яке в подальшому було скасовано, а тому спірний договір міни підлягає визнанню недійсним, видані товариству державні акти – скасуванню, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню на користь ОСОБА_1. Відхиляючи доводи апеляційної скарги ТОВ “Континент”, апеляційний суд зазначив, що земельна ділянка вибула із володіння позивача на підставі рішення третейського суду, яке в подальшому було скасовано, а це свідчить про те, що майно вибуло з володіння власника поза його волею.

У наданому заявником для порівняння рішенні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня          2014 року, суд касаційної інстанції встановив, що оскільки позивачка не є стороною договору міни, то визнання цього договору недійсним не можна вважати належним способом захисту її прав, вона має право на підставі частини першої статті 388 ЦК України на витребування майна, яке було предметом цього договору.

Залишаючи ухвалою від 28 травня 2014 року без змін рішення апеляційного суду про відмову в позові про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд касаційної інстанції  виходив із того, що судом апеляційної інстанції не було встановлено, що майно вибуло із володіння позивачки поза її волею.

Викладене  свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частини першої статті 388 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала право його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у   володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом цієї норми закону майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення третейського суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Разом із тим, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд не застосовував положення частини першої статті 216 ЦК України щодо наслідків недійсності правочину у вигляді реституції, а тому доводи заяви в цій частині судова палата вважає безпідставними.

Відповідно до статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Керуючись   статтею   3603  ЦПК  України,  Судова   палата   у   цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційного підприємства “УМК” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних  справ від 19 серпня 2014 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій  пунктом 2 частини  першої статті 355 ЦПК України.

 

Головуючий                                                                        А.Г. Ярема

Судді:                                                                                   Л.І. Григор’єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко