2012.10.11 № 5-21кс12 ВСУ: вбивство по необережності, умисне тілесне ушкодження

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 11 жовтня 2012 року

У кримінальній справі, в якій заперечувалася правильність правозастосування, встановлено, що Т. двічі штовхала потерпілого у груди, від чого той падав, ударявся потилицею об стіну, підіймався, знову падав і знову ударявся потилицею об стіну. Удари потерпілого в груди не були сильні й самі по собі не призвели і не могли призвести до утворення на тілі будь-яких ушкоджень. Тяжкі тілесні ушкодження, виявлені у потерпілого і від яких настала його смерть, не були спричинені безпосередніми насильницькими діями Т., а стали наслідком того, що потерпілий після штовхань останньої падав і ударявся головою об стіну будинку.

Ці обставини в поєднанні з іншими об’єктивними даними справи: характером взаємин між потерпілим і Т., які передували злочину; літнім віком і станом алкогольного сп’яніння потерпілого в момент спричинення ушкоджень; інтенсивністю та послідовністю поштовхів; характером, локалізацією та механізмом спричинення тілесних ушкоджень; поведінкою Т. після посягання, у своїй сукупності не давали підстав вважати, що Т. мала намір заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження умисно.

Водночас ці обставини, особливо очевидний для Т. стан алкогольного сп’яніння потерпілого і його неспроможність утриматися на ногах, у чому вона могла переконатись після першого поштовху, свідчать, що Т. не могла не розуміти і не передбачити, що від її поштовхів потерпілий може впасти і отримати смертельне ушкодження.

Верховний Суд України визнав доводи заяви про неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми кримінального закону у справі щодо Т. обґрунтованими

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі: головуючого, суддів, заступника Голови Верховного Суду України — секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України — Редьки А. І., Вус С. М., Глоса Л. Ф., Гошовської Т. В., Гриціва М. І., Кліменко М. Р., Ковтюк Є. І., Короткевича М. Є., Косарєва В. І., Кузьменко О. Т., Пивовара В. Ф., Пошви Б. М., Скотаря А. М., Таран Т. С., Школярова В. Ф., начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах — Курапова М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_1 за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2012 року, установила:

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівців від 17 листопада 2010 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, таку, що не має судимості, засуджено: за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк сім років; за частиною 1 статті 135 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк один рік.

На підставі статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання — позбавлення волі на строк сім років шість місяців.

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області ухвалою від 25 січня 2011 року вирок щодо ОСОБА_1 змінила: скасувала у частині засудження за частиною 1 статті 135 Кримінального кодексу України і закрила провадження у справі у цій частині обвинувачення та погодилась із засудженням ОСОБА_1 за частиною 2 статті 121 Кримінального кодексу України до позбавлення волі на строк сім років.

ОСОБА_1 визнано винуватою у тому, що вона увечері 8 грудня 2005 року на АДРЕСА_1 розпочала сварку зі своїм чоловіком ОСОБА_2, який, на її погляд, перебував у стані алкогольного сп’яніння, і умисно штовхнула його руками у груди. Від поштовху ОСОБА_2 утратив рівновагу, впав і вдарився потилицею об стіну будинку. Як тільки ОСОБА_2 підвівся, ОСОБА_1 з умислом на заподіяння тілесних ушкоджень ще раз штовхнула його у груди. Від прикладеної сили ОСОБА_2 знову падає і б’ється потилицею об стіну будинку. Після цього удару він залишився нерухомо лежати на тротуарі.

ІНФОРМАЦІЯ_2 від ушкоджень голови ОСОБА_2 помер.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не погодилася з доводами захисту ОСОБА_1 про наявність у її діях ознак складу злочину, передбаченого частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу України, і ухвалою від 17 травня 2012 року зазначені судові рішення залишила без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу касаційного суду і направити справу на новий касаційний розгляд до того ж суду. Вважає, що суд касаційної інстанції допустив неоднакове застосування однієї і тієї самої норми кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку прокурора, у справі щодо ОСОБА_1 касаційний суд припустився помилки у правозастосуванні, коли погодився із кваліфікацією судів нижчої ланки дій ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України.

На обґрунтування неоднаковості застосування норм закону про кримінальну відповідальність автор заяви послався на ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 9 вересня 2010 року, яка залишила без змін вирок Куйбишевського районного суду м. Донецька від 6 липня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 6 жовтня 2009 року щодо ОСОБА 6. У цій справі дії ОСОБА 6 — під час сварки удар рукою в обличчя ОСОБА 5, а коли та присіла і намагалася підвестись, ще один удар ногою в обличчя, від якого ОСОБА 5 впала, ударилася потилицею об бордюр і від отриманих ушкоджень померла — касаційний суд розцінив як необережне вбивство і кваліфікував їх за частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу України.

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення прокурора про задоволення заяви, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила обґрунтування заяви, науковий висновок члена Науково-консультативної ради при Верховному Суді України і вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 400 11 Кримінально-процесуального кодексу України Верховний Суд України переглядає судові рішення у кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 400 12 Кримінально-процесуального кодексу України підставами для перегляду судових рішень Верховним Судом України, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Неоднакове застосування одних і тих самих норм кримінального закону — це різне, відмінне, несхоже тлумачення, розуміння точного змісту (суті) норми кримінального закону.

Під подібними суспільно небезпечними діяннями належить розуміти два і більше (не менше двох) різні, але схожі між собою суспільно небезпечні діяння, тобто такі суспільно небезпечні діяння, які мають спільні риси, ознаки (схожі за суб’єктним складом, за об’єктивною стороною, формою вини, наслідками тощо).

Вирішуючи питання про наявність підстави для перегляду судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 400 12 Кримінально-процесуального кодексу України, Верховний Суд України виходить із установлених фактичних обставин, викладених у судовому рішенні, що набрало законної сили.

У кримінальній справі, в якій заперечується правильність правозастосування, встановлено, що ОСОБА_1 двічі почергово штовхала ОСОБА_2 у груди, від чого той падав, бився потилицею об стіну, підіймався, знову падав і знову бився потилицею об стіну. Різкі короткі удари потерпілого в груди не були сильні і самі по собі не призвели і не могли призвести до утворення на тілі будь-яких ушкоджень. Тяжкі тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_2 і від яких настала його смерть, не були спричинені безпосередніми насильницькими діями ОСОБА_1, а стали наслідком того, що ОСОБА_2 після штовхань останньої падав і бився головою об стіну будинку.

Ці обставини в поєднанні з іншими об’єктивними даними справи: характером взаємостосунків між потерпілим та ОСОБА_1, які передували злочину; літнім віком та станом алкогольного сп’яніння потерпілого в момент спричинення ушкоджень; інтенсивністю і послідовністю поштовхів; характером, локалізацією та механізмом спричинення тілесних ушкоджень; поведінкою ОСОБА_1 після посягання, у своїй сукупності не давали підстав вважати, що ОСОБА_1 мала намір заподіяти потерпілому будь-які тілесні ушкодження умисно.

Водночас ці обставини, особливо очевидний для ОСОБА_1 стан алкогольного сп’яніння потерпілого і його неспроможність утриматися на ногах, у чому вона могла переконатись після першого поштовху, свідчать, що ОСОБА_1 не могла не розуміти і не передбачити, що від її поштовхів потерпілий може впасти і отримати смертельне ушкодження.

У справі, яка надана як приклад неоднакового застосування норми матеріального закону, фактичні обставини суспільно небезпечного діяння за характером дії, наслідками та причинно-наслідковим зв’язком подібні до таких же ознак діяння, інкримінованого ОСОБА_1 У цій справі касаційний суд розцінив дії ОСОБА 6 як необережне вбивство і кваліфікував їх за частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу України.

Порівняння правових висновків оспореного та порівнюваного рішень дає підстави зробити висновок, що, попри подібність суспільно небезпечних діянь, вони отримали неоднакову кримінально-правову оцінку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Оскільки у кримінальній справі щодо ОСОБА_1 Верховний Суд України встановив помилковість висновків суду касаційної інстанції, однак процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення, тому за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (стаття 2 Кримінально-процесуального кодексу України) змушений застосувати найбільш прийнятний спосіб захисту порушеного права через відновлення касаційного перегляду, під час якого має бути усунуте зазначене неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

Отже, заява заступника Генерального прокурора України підлягає задоволенню, ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасуванню, а справа — направленню на новий касаційний розгляд.

Новий касаційний розгляд справи необхідно провести з дотриманням вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 400 20, 400 21, 400 22 Кримінально-процесуального кодексу України, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України постановила:

заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 травня 2012 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини 1 статті 400 12 Кримінально-процесуального кодексу України.

Головуючий
А. І. Редька
Судді:
С. М. Вус

В. І. Косарєв

Л. Ф. Глос
О. Т. Кузьменко
Т. В. Гошовська
В. Ф. Пивовар
М. І. Гриців
Б. М. Пошва
М. Р. Кліменко
А. М. Скотарь
Є. І. Ковтюк
Т. С. Таран
М. Є. Короткевич

В. Ф. Школяров