2013.11.06 № 6-408цс13 ВСУ: відшкодування шкоди роботодавцем

П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ
6 листопада 2013 року
 
м. Київ
  
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-108 цс 13)
Аналіз норм ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст. 1166 1167 ЦК України, у зв’язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.
За змістом ч. 2 ст. 1188 ЦК України, обов’язок по відшкодуванню шкоди, завданої іншим особам (які не є власниками або володільцями транспортного засобу, наприклад, пасажир транспортного засобу) покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них ( ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

 

 

головуючого Яреми А.Г.,

  суддів:Григор’євої Л.І.,  Гуменюка В.І.,Онопенка В.В., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Патрюка М.В.,

 Сеніна Ю.Л., —

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_3 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, акціонерного товариства закритого типу «Торговий дім Астрон», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Східноукраїнська транспортна компанія» про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

 

в с т а н о в и л а:

 

У  лютому 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 і акціонерного товариства закритого типу «Торговий дім Астрон» (далі – АТ «Торговий дім Астрон»), третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Східноукраїнська транспортна компанія» (далі – ТОВ «Східноукраїнська транспортна компанія») про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свій позов обґрунтовували тим, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 21 квітня 2002 року  за участю автомобіля «Mersedes – 320» під керуванням ОСОБА_2 в якому як пасажир знаходився ОСОБА_1, та автомобіля «Mersedes – 230», яким керував ОСОБА_3, їм завдана моральна та матеріальна шкода.

Враховуючи, що ОСОБА_3 керував автомобілем, який належить на праві власності АТ «Торговий дім Астрон», з яким він перебував у трудових відносинах, позивачі, уточнивши позовні вимоги, просили суд стягнути з обох відповідачів у солідарному порядку на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди, завданої пошкодженням автомобіля — 126 тис. 674 грн                58 коп. та на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2  у відшкодування моральної шкоди —  по  2, 5 млн грн. кожному.

 Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 14 липня          2011 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з  ОСОБА_3 і АТ «Торговий  дім Астрон» в рівних частинах на користь  ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 126 674 грн 58 коп. та з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди  по          250 тис. грн. кожному.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 2 листопада 2011 року рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 14 липня 2011 року скасовано. Відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_3, АТ «Торговий  дім Астрон» про відшкодування майнової шкоди. Стягнуто з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди  80 тис. грн. і на користь ОСОБА_2 — 50 тис. грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року рішення апеляційного суду Луганської області від 2 листопада 2011 року скасовано в частині  відшкодування моральної шкоди, справу передано на новий розгляд до апеляційного суду Луганської області, в частині відшкодування майнової шкоди – залишено без змін.

Останнім рішенням апеляційного суду Луганської області від 21 листопада           2012 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 грошової суми у відшкодування моральної шкоди скасовано та постановлено нове рішення в цій частині, яким стягнуто  з  ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 80 тис. грн., а на користь  ОСОБА_2          50 тис. грн. у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за його касаційною скаргою на рішення апеляційного суду Луганської області від 21 листопада 2012 року.

         У заяві про перегляд ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого   суду   України   з   розгляду   цивільних   і   кримінальних  справ від  24 грудня 2012 року та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Підставою для перегляду судових рішень зазначено неоднакове застосування касаційним судом  ст. ст. 23, 1172, 1187, 1188 ЦК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_3 додав рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних  справ  від  23 листопада    2011 року, від 14 грудня 2011 року, від 11 липня 2012 року та ухвалу цього ж суду від 19 вересня 2012 року в яких, на думку заявника,   по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 вересня 2013 року поновлено ОСОБА_3 строк для подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року та допущено справу до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями  п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове   застосування   судом   (судами)  касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права,  що  потягло ухвалення   різних   за   змістом   судових   рішень  у  подібних правовідносинах.

За змістом ст. 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховного Суду України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що  21 квітня 2002 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mersedes – 320» під керуванням ОСОБА_2 в якому як пасажир перебував ОСОБА_1 та автомобіля «Mersedes – 230», який на праві власності належить АТ «Торговий дім Астрон» і яким керував його працівник ОСОБА_3.

В результаті зіткнення позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості, а обидва автомобілі отримали пошкодження.

  Ухвалюючи 14 липня 2011 року рішення у справі, яка переглядається, суд першої інстанції виходив  із  наявності  передбачених  ст. ст. 1167, 1166, 1187, 1190, 1195, 1192 ЦК України  підстав для задоволення позову ОСОБА_1 та  ОСОБА_2 про стягнення в рівних частинах з ОСОБА_3 та АТ «Торговий дім Астрон» у відшкодування майнової шкоди 126 674 грн 58 коп. та стягнення з  ОСОБА_3 на користь  ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди  по 250 тис. грн кожному.

 Зазначене рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди двічі переглядалось судами апеляційної і касаційної інстанцій.

 Так, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування  ОСОБА_3 моральної шкоди ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та постановляючи                 21 листопада 2012 року нове рішення в цій частині  на  підставі ч. 1 ст. 1167, ч. 2 ст. 1187 та ч. 1 ст. 1172 ЦК України,  апеляційний суд виходив із того, що під час скоєння дорожньо-транспортної пригоди відповідач керував службовим автомобілем у вихідний день, використовуючи його у особистих інтересах, а тому повинен нести відповідальність за завдану з його вини моральну шкоду.

Відмовляючи ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про відсутність підстав для застосування положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України і покладення  обов’язку по відшкодуванню моральної шкоди на АТ «Торговий дім Астрон», враховуючи, що відповідач використовував  службовий автомобіль у власних потребах у вихідний день. Погоджуючись з висновками апеляційного суду про необхідність покладення саме на ОСОБА_3 обов’язку по відшкодуванню моральної шкоди на підставі ч. 1 ст. 1167 ЦК України, касаційний суд виходив з доведеності факту вини  ОСОБА_3 у завданні моральної шкоди.

Таким чином, у справі яка переглядається, предметом перегляду є застосування судами касаційної інстанції норм ч. 1 ст. 1172, ст. ст. 1167, 1187, 1188 ЦК України при визначенні особи, відповідальної за завдання моральної шкоди водієві та пасажиру одного автотранспортного засобу внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки з вини іншого водія, який керував автомобілем, що належить на праві власності юридичній особі.

Разом з тим, у інших справах, які виникли з подібних правовідносин – відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд касаційної інстанції — Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

у рішенні від 14 грудня 2011 року, встановивши, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини працівника, який керував автомобілем не під час виконання своїх трудових обов’язків, дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч. 1 ст. 1172 ЦК України, однак поклав обов’язок по відшкодуванню майнової та моральної шкоди на юридичну особу — володільця джерела підвищеної небезпеки на підставі ч. 1 ст. 1187 ЦК України, оскільки у справі не доведено, що працівник неправомірно заволодів джерелом  підвищеної небезпеки;

у рішенні  від 23 листопада 2011 року вважав помилковим застосування до  правовідносин сторін положень ст. 1187 ЦК України, оскільки майнова шкода позивачу — власнику автомобіля була завдана внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки з вини водія, який перебував у трудових відносинах  з іншим власником автомобіля – юридичною особою, тому до цих правовідносин,  на думку суду, підлягали застосовуванню положення ст. ст.1172, 1188 ЦК України; в частині відшкодування моральної шкоди судові рішення скасовані з направленням справи на новий розгляд з підстав неповного з’ясування обставин справи;

у рішенні від 11 липня 2012 року дійшов висновку про безпідставність застосування судами положень ст. 1187 ЦК України до правовідносин, що виникли між сторонами – учасниками дорожньо-транспортної пригоди,   оскільки шкода була завдана внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки з вини одного із водіїв — власника транспортного засобу, який відповідає за завдану майнову шкоду на підставі ст. 1188 ЦК України. При цьому суд касаційної інстанції залишив без зміни судове рішення в частині відшкодування моральної шкоди, погодившись з висновком судів попередніх інстанцій про покладення обов’язку з відшкодування моральної шкоди на особу, яка керувала транспортним засобом і яка одночасно є володільцем (власником) джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, касаційний суд неоднаково застосовує норми ст. ст. 1167, 1187, 1188, ч. 1 ст. 1172 ЦК України, покладаючи обов’язок відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілим внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, як на власників джерела підвищеної небезпеки, так і безпосередньо на водіїв, з вини яких завдана шкода.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права Судова палата у цивільних справах виходить із такого.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

У разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

У випадках завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки іншим особам застосовується положення ч. 2 ст. 1188 ЦК України.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов’язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

У ч. 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; та по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди – і серед інших, – наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

У ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачені спеціальні випадки відшкодування моральної шкоди, коли на відміну від загальних правил, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, серед яких – і випадок відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Таким чином, ч. 2 ст. 1167 ЦК України передбачає підстави відшкодування моральної шкоди незалежно від вини заподіювача, проте не змінює відповідальну  за   відшкодування  моральної   шкоди   особу,  якою  за  змістом ст. 1167 ЦК України залишається особа, яка безпосередньо завдала моральну шкоду, а саме – винний водій.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб’єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв’язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб’єктного складу відповідальних осіб (коли обов’язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу – власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб’єкта, відповідального за завдання шкоди  джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб’єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб’єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв’язку з виконанням своїх трудових (службових) обов’язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та   ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов’язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Таким чином, положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст. 1167 ЦК України, у зв’язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

При вирішенні позову  ОСОБА_2 суд зазначених положень не врахував.

Крім того, вирішуючи позов ОСОБА_1 (пасажира транспортного засобу) суд не врахував, що відповідно до положень ч. 2 ст. 1188 ЦК України іншим особам (які не є власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, від взаємодії яких завдана шкода, наприклад пасажир транспортного засобу) шкода відшкодовується власниками (володільцями) джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоду, незалежно від їх вини.

 

Тобто, за змістом цієї норми, обов’язок по відшкодуванню шкоди в такому випадку  покладається на власників (володільців) джерел підвищеної небезпеки, незалежно від вини обох водіїв або одного із них.

Ураховуючи те, що норми ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України у справі, яка переглядається, застосовані неправильно, що призвело до ухвалення незаконного рішення, зазначене рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 3602, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву  ОСОБА_3  задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2012 року скасувати, передати справу на новий касаційний розгляд.

 Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема  
Судді: Л.І. Григор’єва

   В.І. Гуменюк 

  Н.П. Лященко

 

В.В. Онопенко

   Л.І. Охрімчук 

                                             М.В. Патрюк

 

                                            

    Ю.Л. Сенін