2014.17.09 № 6-31цс14 ВСУ: звернення стягнення на частку особи в товаристві

067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 17 вересня 2014 року

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ
у справі N 6-31цс14

У господарському товаристві статутний капітал поділений на частки, а майно при виході учасника розподіляється між його членам пропорційно часткам у статному капіталі, тобто виходячи з правовідносин спільної часткової власності з визначенням часток у порядку, визначеному законом і статутом товариства.

Згідно зі статтею 149 ЦК України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства в статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності в нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника в статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред’явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Отже, за змістом зазначених норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора, у тому числі з огляду на положення статті 15 ЦК України пред’явлено до суду.

Разом із тим виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства (стаття 148 ЦК України).

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів — Патрюка М. В., Григор’євої Л. І., Гуменюка В. І., Лященко Н. П., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., Сімоненко В. М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр «Мікрохірургія ока», ОСОБА_2, треті особи — ОСОБА_3, приватне лікувальне підприємство «Центр мікрохірургії ока «Офтальмед», ОСОБА_4, ОСОБА_5, про виділ частки майна товариства та звернення стягнення на неї, за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року, встановила:

У червні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональний центр «Мікрохірургія ока» (далі — ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока»), ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, приватне лікувальне підприємство «Центр мікрохірургії ока «Офтальмед», ОСОБА_4, ОСОБА_5, про виділ частки майна товариства та звернення стягнення на неї.

Позивач зазначав, що відповідно до угоди про відступлення права вимоги від 10 березня 2008 року, укладеної між ним і ОСОБА_6, до нього перейшли вимоги до ОСОБА_2 у розмірі 12626730 грн., яку ОСОБА_2 зобов’язаний сплатити за договором позики від 2 травня 1998 року та на підставі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 січня 2008 року. Також ОСОБА_1 зазначав, що в ОСОБА_2 відсутнє майно, за рахунок якого може бути стягнуто вказану суму боргу, однак ОСОБА_2 є учасником ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока» і має в статутному фонді цього товариства частку в розмірі 50 %. Посилаючись на норми статті 149 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), просив виділити для звернення стягнення в натурі частку з приватної спільної часткової власності нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, та виділити відповідачу ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока» на праві приватної власності лікувальну установу ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока», що розташована за адресою: АДРЕСА_2, що складається з основної будівлі літ. «А» загальною площею S_1 і котельні літ. «Б» загальною площею S_2; зобов’язати відповідача ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока» вчинити всі необхідні дії для реєстрації права власності та зареєструвати право власності на лікувальну установу ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока», що розташована за адресою: АДРЕСА_2, у Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації та органах державної реєстрації прав протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду; звернути стягнення на приміщення лікувальної установи ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока», що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та земельну ділянку площею S_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, на якій розміщені вказані нежилі приміщення, в обсязі, необхідному для задоволення суми кредиторських вимог до ОСОБА_2., що становлять 9985730 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 15 червня 2012 року позов задоволено частково. Виділено для звернення стягнення в натурі частку з приватної спільної часткової власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, та виділено ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока» на праві приватної власності приміщення лікувальної установи, розташовані за адресою: АДРЕСА_2, що складається з основної будівлі літ. «А» загальною площею S_1 м і котельні літ. «Б» загальною площею S_2. Зобов’язано ТОВ «РЦ «Міркохірургія ока» вчинити всі необхідні дії для реєстрації права власності та зареєструвати право власності на лікувальну установу, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, у Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду. Виділено для звернення стягнення частину майна ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока» пропорційну частці учасника ОСОБА_2 в статутному фонді цього товариства, а саме: 3/4 лікувальної установи, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, м. Чернівці, і 3/4 земельної ділянки площею S_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, м. Чернівці, на якій розміщені нежилі приміщення, та звернуто стягнення на вказане майно на користь ОСОБА_1 в обсязі, необхідному для задоволення суми його кредиторських вимог до ОСОБА_2, що становлять 9985730 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 8 серпня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення суду касаційної інстанції ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 149 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

На підставі статті 360 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України) Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що позивач усупереч вимогам статей 149, 366 ЦК України обрав спосіб захисту, який не передбачений законом, зазначивши, що в процесі виконання рішення про стягнення боргу право на звернення до суду має державний виконавець у порядку статті 379 ЦПК України з клопотанням про виділення частки майна боржника в майні товариства, учасником якого він є.

Разом із тим в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 червня 2013 року, постановленій у справі з подібних правовідносин, на яку як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 149 ЦК України посилається у своїй заяві ОСОБА_1, касаційний суд, застосувавши статтю 149 ЦК України, відмовив у задоволенні подання державного виконавця про визначення частки майна боржника, обґрунтовуючи це тим, що право вимоги виділення частки для звернення стягнення мають лише кредитори, які мають майнові вимоги до боржника, а не державний виконавець.

Отже, судом касаційної інстанції допущено неоднакове застосування статті 149 ЦК України у справах із подібних правовідносин.

Усуваючи розбіжності в застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Верховний Суд України виходить із такого.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 379 ЦПК України питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.

За частиною першою статті 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до частини першої статті 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Отже, у господарському товаристві статутний капітал поділений на частки, а майно при виході учасника розподіляється між його членам пропорційно часткам у статному капіталі, тобто виходячи з правовідносин спільної часткової власності з визначенням часток у порядку, визначеному законом і статутом товариства.

Згідно зі статтею 149 ЦК України звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства в статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності в нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника в статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред’явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Отже, за змістом зазначених норм права майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора, у тому числі з огляду на положення статті 15 ЦК України пред’явлено до суду.

Разом із тим виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні проходити з дотриманням положень закону та статуту товариства (стаття 148 ЦК України).

Установивши, що відповідно до пункту 4.2 статуту ТОВ «РЦ «Мікрохірургія ока» відповідач ОСОБА_2 є учасником цього товариства, який має в статутному фонді товариства 50 %, що складає 600 тис. грн., суди дійшли помилкового висновку, що частка боржника в майні товариства не визначена та підлягає визначенню в порядку статті 376 ЦПК України.

Оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції є незаконним, то відповідно до статті 360 4 ЦПК України його необхідно скасувати та передати справу на новий касаційний розгляд.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360 3, частиною першою та частиною другою статті 360 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2013 року скасувати та направити справу на новий касаційний розгляд.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий:
А. Г. Ярема
Судді:
М. В. Патрюк
Л. І. Григор’єва
В. І. Гуменюк
Н. П. Лященко
Л. І. Охрімчук
Ю. Л. Сенін
В. М. Сімоненко