2015.02.18 № 3-4г15 ВСУ: банкрутство аварійно-рятувальної служби

Положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та норми ГК України не містять будь-яких заборон щодо визнання банкрутом Державної спеціалізованої (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій
067 86-244-17, юридична консультація, судова практика, юрист, адвокат, киев

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 лютого 2015 року

Положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та норми ГК України не містять будь-яких заборон щодо визнання банкрутом Державної спеціалізованої (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Барбари В. П., суддів — Берднік І. С., Гуля В. С., Ємця А. А., Жайворонок Т. Є., Колесника П. І., Потильчака О. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Міністерства надзвичайних ситуацій України (далі — МНС України) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 3 вересня 2014 року N 44/621-б, за заявою боржника — Державної спеціалізованої (воєнізованої) аварійно-рятувальної служби Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій (далі — ДСВАРС МНС України) про банкрутство, встановила:

У вересні 2009 року голова ліквідаційної комісії ДСВАРС МНС України ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про порушення справи про банкрутство ДСВАРС МНС України, посилаючись на наявність в останньої кредиторської заборгованості у сумі 1866255 грн. та неспроможність її погасити.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11 вересня 2009 року порушено провадження у справі.

Постановою господарського суду м. Києва від 8 грудня 2009 року ДСВАРС МНС України визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, призначено ліквідатора.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 12 лютого 2014 року заяву управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва (далі — УПФ) з кредиторськими вимогами до боржника на суму 439261,09 грн. залишено без розгляду, відмовлено у задоволенні скарги УПФ на дії ліквідатора банкрута.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року ухвалу господарського суду м. Києва від 12 лютого 2014 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 3 вересня 2014 року ухвалу господарського суду м. Києва від 12 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року скасовано; провадження у справі про банкрутство ДСВАРС МНС України припинено.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 25 грудня 2014 року зазначену справу допущено до провадження Верховного Суду України для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 3 вересня 2014 року.

У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК України), МНС України просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 3 вересня 2014 року, залишивши без змін ухвалу господарського суду м. Києва від 12 лютого 2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22 квітня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права щодо визначення суб’єкта банкрутства, до якого застосовуються положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

В обґрунтування заяви МНС України надано копії постанови Вищого господарського суду України від 23 червня 2010 року N 04-05/42-1-8б, від 19 травня 2010 року N 01-16/19418-18-5, від 31 січня 2012 року N 5023/4654/11, у яких, на думку заявника, суд касаційної інстанції за аналогічних предмета і підстав позову, встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежних правових висновків про застосування ст. ст. 1, 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що ДСВАРС МНС України утворено наказом МНС України від 3 грудня 2003 року N 469 на підставі Указу Президента України від 21 листопада 2003 року N 1328 на базі інших служб, що належали до сфери правління МНС України і були ліквідовані, а їх майно передано Міністерством до ДСВАРС МНС України.

ДСВАРС МНС України є спеціальною багатопрофільною організацією, яка виконує аварійно-рятувальні заходи та інші невідкладні роботи у разі виникнення надзвичайних ситуацій і здійснює в установленому порядку на договірній основі обслуговування підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності. ДСВАРС МНС України набуває статусу юридичної особи з моменту її державної реєстрації, є державною організацією, діяльність якої не є підприємницькою і не ставить за мету отримання прибутку (п. п. 1 — 3, 6, 7 Статуту ДСВАРС МНС України).

Майно ДСВАРС МСН України є державною власністю і закріплюється за нею на праві господарського відання з правом володіння, користування і розпорядження ним, виходячи з інтересів ДСВАРС МНС України (п. п. 27, 28 Статуту).

Ліквідація та реорганізація ДСВАРС МНС України здійснюється в установленому порядку за рішенням МНС України або суду (п. 42 Статуту).

Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України від 8 лютого 2006 року N 2380/06 ДСВАРС МНС України зареєстрована як юридична особа — державна організація (установа, заклад) з державною формою власності.

Наказом МНС України від 16 липня 2008 року N 527 припинено діяльність ДСВАРС МНС України шляхом ліквідації, створено ліквідаційну комісію та призначено її голову.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій та припиняючи провадження у справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що місцевий господарський суд безпідставно порушив провадження у справі, а також необґрунтовано продовжив процедуру банкрутства боржника, оскільки ДСВАРС МНС України як державна організація, діяльність якої не є підприємницькою та не має на меті отримання прибутку, не є суб’єктом банкрутства, і до неї не можуть бути застосовані положення Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Разом із тим у справах N 04-05/42-1-8б, N 01-16/19418-18-5 за заявами фізичних осіб про порушення справ про банкрутство кредитних спілок суд касаційної інстанції дійшов висновку, що до кредитних спілок, які є неприбутковими організаціями та не є суб’єктами підприємницької діяльності, застосовуються загальні норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо підстав порушення і здійснення провадження у справі про банкрутство за заявою кредиторів з урахуванням особливостей, визначених спеціальним законом про кредитні спілки. Зокрема, відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону України «Про кредитні спілки», якщо вартість майна кредитної спілки є недостатньою для задоволення вимог кредиторів, вона ліквідується в порядку, передбаченому Законом про банкрутство; припинення діяльності кредитної спілки в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства визначається законом.

У справі N 5023/4654/11 за заявою боржника — виробничо-комерційного підприємства «Логос» Харківського відділення Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України» Товариства інвалідів суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду про те, що провадження у справах про банкрутство суб’єкта господарювання, який звернувся до суду в ході ліквідаційної процедури про власне банкрутство, регулюється з урахуванням особливостей, передбачених ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а загальні норми законодавства про банкрутство застосовуються у випадках відсутності спеціального регулювання згідно із зазначеною статтею.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права у межах доводів заяви про перегляд, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час порушення справи про банкрутство) встановлено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, ГПК України, іншими законодавчими актами України.

Згідно зі ст. 1 цього Закону банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Боржником є суб’єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі зобов’язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов’язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Суб’єктом банкрутства є боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом. Суб’єктами банкрутства не можуть бути відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії, представництва, відділення тощо).

Частиною 1 ст. 51 цього Закону визначено особливості застосування процедури банкрутства до боржника, що ліквідується власником. Зокрема встановлено: якщо вартості майна боржника — юридичної особи, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію, недостатньо для задоволення вимог кредиторів, така юридична особа ліквідується в порядку, передбаченому цим Законом. У разі виявлення зазначених обставин ліквідатор (ліквідаційна комісія) зобов’язані звернутися в господарський суд із заявою про порушення справи про банкрутство такої юридичної особи. У разі виявлення зазначених обставин після прийняття рішення про ліквідацію до створення ліквідаційної комісії (призначення ліквідатора) заява про порушення справи про банкрутство подається власником майна боржника (уповноваженою ним особою).

Відповідно до ст. ст. 83, 86, 104 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час порушення справи про банкрутство) юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Установою є організація, створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об’єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна. Положення цієї глави застосовуються до всіх товариств та установ, якщо інші правила для окремих видів товариств або установ не встановлені законом. Непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об’єднання громадян тощо) та установи можуть поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

За положеннями Статуту та згідно з довідкою про реєстрацію ДСВАРС МНС України за організаційно-правовою формою господарювання кваліфікується як державна організація (установа, заклад), яка, у тому числі, здійснює на договірній основі обслуговування підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, має право укладати відповідні договори, набувати майнові та немайнові права. Фінансове забезпечення ДСВАРС МНС України здійснюється, у тому числі, за рахунок коштів, одержаних за обслуговування потенційно небезпечних об’єктів, від надання додаткових платних послуг, пожертвувань.

Юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам (правонаступникам) або в результаті ліквідації. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлено положеннями Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та глави 23 Господарського кодексу України (далі — ГК України).

Положення зазначеного Закону та норми ГК України не містять будь-яких заборон щодо визнання банкрутом юридичних осіб у формі установ та організацій.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16 жовтня 2007 року N 3-3145к07.

Крім того, п. 18 Порядку державної реєстрації аварійно-рятувальних служб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року N 213 (із наступними змінами та доповненнями) встановлено, що реєстрація аварійно-рятувальної служби скасовується органом державної реєстрації за заявою (рішенням) засновника або уповноваженого ним органу, а також на підставі рішення суду у разі визнання служби банкрутом згідно із законодавством.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку, що ДСВАРС МНС України не може бути суб’єктом банкрутства.

Ураховуючи викладене, заява МНС України підлягає частковому задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 3 вересня 2014 року — скасуванню.

Оскільки відповідно до ст. ст. 111 24, 111 25 ГПК України повноваження Верховного Суду України обмежено виключно висновками про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обґрунтуванням помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання, у разі повного або часткового скасування постанови суду касаційної інстанції справа підлягає направленню на новий касаційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 111 23, 111 24, 111 25 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України постановила:

Заяву Міністерства надзвичайних ситуацій України задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 3 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 111 16 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий:
В. П. Барбара
Судді:
І. С. Берднік
В. С. Гуль
А. А. Ємець
Т. Є. Жайворонок
П. І. Колесник
О. І. Потильчак